Вы здесь

«Кожна дитина – це особистість, яку потрібно поважати та любити»

Відома в Павлограді вчителька відсвяткувала своє 70-річчя

Нещодавно у Павлограді ветеран педагогічної праці, вчитель початкових класів, української мови та зарубіжної літератури з багаторічним стажем, відома людина не тільки у нашому місті, а й далеко за його межами, Любов Петрівна Лещенко відсвяткувала свій 70-річний ювілей. І ви знаєте, на свій вік вона виглядає досить гарно та жваво. Цю жінку знають багато павлоградців, її по праву можна назвати вчителем вчителів. Вона виховала не одного павлоградця, які потім стали відомими та успішними. Секрет її простий – любов та повага до кожної дитини, цінування її особистості, виховання в ній вольових якостей та любові до життя.

Все тому, що, мабуть, у неї самої було важке дитинство. Любов Петрівна росла у бідній сім’ї. Її батько повернувся з війни інвалідом, мати постійно хворіла, брат помер, залишилась сестра. Однак, не дивлячись на життєві перепони, родина була дружною – допомагали один одному, батьки дуже любили своїх дітей.

«Вчителькою я хотіла стати з самого дитинства. Вчилася дуже добре. А в класі була справжнім заводієм, могла організувати однокласників. Навіть грала з ними у вчительку, заводила іграшковий класний журнал, писала прізвища учнів, ставила оцінки, - з посмішкою розповідає Любов Петрівна. - Були у нас в школі ті зразкові вчителі, на яких я хотіла бути схожа. Це, наприклад, наш класний керівник, вчитель фізики Георгій Павлович Литвиченко. Він проводив для нас цікаві виховні години, водив по музеях, всебічно нас розвивав. Для мене він був ідеалом».

Коли Любов Лещенко закінчила школу, вона навіть не думала куди йти вчитися - вступила до Нікопольського педагогічного училища. У цьому виборі її підтримали батьки. Потім заочно (у 1973 р.) закінчила Бердянський державний педагогічний інститут. Саме там, вона визначилися у своєму профілі – вчитель початкових класів з правом викладання української мови та літератури у середній школі.

«Я виросла в городищі, де всі говорили українською. Я любила свою мову і навіть сама писала вірші. Дуже любила Лесю Українку. Мабуть все це мене й надихнуло вибрати саме цей напрямок. Вірш Лесі Українки «Без надії сподіваюсь!» - моє гасло, яке проклало мій життєвий шлях. Та й взагалі, я люблю Україну»,

- каже Любов Петрівна.

Свою педагогічну кар’єру вона почала у школі № 3 вчителем початкових класів. Тоді її помітила завідуюча школи Марія Якімівна Олефірова і методист МІСЬКНО Лідія Василівна Лебідь, які допомагали молодій вчительці розвиватися. 

«Я пам’ятаю свій перший урок. Він був дуже веселим. З дітьми все склалося прекрасно з самого початку. Ми з ними ладили, багато спілкувалися, - згадує Любов Лещенко. – А потім у 25 років завідуючий міським відділом освіти Анатолій Андрійович Куций перевів мене в городище в стареньку школу № 5, де я закінчила 8 класів. Я дуже переживала, бо там – всі свої. Але мене добре прийняли. Через рік він мене поставив директором школи. Та й взагалі Анатолій Андрійович був моїм добрим наставником».

В цій школі вона навчала дітей всіх своїх однокласників та знайомих. Зараз всі вони – її друзі. Телефонують, вітають зі святами.

Ця школа її добре загартувала, бо працювати тут було нелегко - відповідні умови були відсутні. Навіть вчителя музики не було. Тож Любов Петрівні довелося й проводити музичні вечори, бо вона грала на баяні. А через 5 років (у 1979 році) стару школу закрили. В той же час Анатолій Куций забрав Любов Петрівну до великої середньої школи № 1 в центрі міста.

«Я спочатку викладала у початкових класах, а через потім мене призначили заступником директора з навчально-виховної роботи. Працювалося з Анатолієм Андрійовичем гарно, він багато чому мене навчив, бо був дуже доброю та мудрою людиною. Коли він пішов з життя, мінялися директори, завучі. Школа була велика - тоді навчалося понад 2000 дітей. Важно було працювати. Але з часом все налагодилося. Я мужньо все витримала, бо люблю свою роботу»,

- розповідає Любов Лещенко.

Про свою роботу у цій школі вчителька може розповідати довго, бо багато чого пережила та навчилася. Її колеги кажуть, що Любов Петрівна відзначалася своєю професійною компетентністю, самостійністю і сміливістю суджень щодо прийняття рішень. На своїх заняттях вчителька створювала атмосферу захоплюючої творчості, стану розкутості й оригінальності думки, вимогливості та наполегливості, але завжди спиралася на психологічні особливості учнів. Вона використовувала нестандартні форми роботи, приділяла особливу увагу формуванню в учнів ключових компетентностей та життєвих навичок. Має великий авторитет досвідченого педагога, який уміло формував педагогічні навички роботи з учнями у молодих та малодосвідчених вчителів. Так, Любов Петрівна дала старт таким молодим вчителям, як: Оксана Василівна Шатан, Наталя Олександрівна Бурзей, Олена Валеріївна Коза, Вікторія Вікторівна Чухрій, Ольга Петрівна Давиденко та ін.

Ще двоє колег, про яких згадує Любов Петрівна – це колишній завуч початкової школи № 22, завідуюча методкабінетом, а пізніше вчитель школи № 1 Алла Петрівна Москалик та колишній директор школи № 19 Олександр Борисович Резніков.

«Ми завжди ділилися досвідом, підказували, допомагали один одному. Ми й досі спілкуємося. Я завжди вдячна їм за допомогу»,

- каже вчитель.

До речі, саме Любов Петрівна Лещенко однією з перших у нашому місті ще у 1999 році взялася за освоєння та впровадження експериментального, розвиваючого, науково-педагогічного проекту Міністерства освіти «Росток» за підтримки директора школи № 1 Віктора Миколайовича Галуха та начальника міського відділу освіти Валентини Петрівни Дядик. Це була програма для дітей, які мають особливі нахили до навчання. Любов Петрівна майже три роки готувала масу матеріалів та методичних рекомендацій, щоб проект стартував. Тож, впроваджувати її почали у 2002 році. Бажаючих навчатися за новою програмою було багато, але тоді відібрали лише 33 учні, враховуючи їх фізичний розвиток та стан здоров’я. В цей клас пішла і онучка Любов Петрівни. Першою за цією програмою в школі № 1 почала працювати вчитель початкових класів Тетяна Олександрівна Нехрещенюк. А продовжила експеримент вчитель математики Тамара Олександрівна Леонова.

«За цією програмою у дітей розвивали логіку. Учні повинні були нестандартно думати. У програми було два напрямки – математичний та ознайомлення з навколишнім світом (для початкових класів). Ми закуповували спеціальні підручники, вчителі проходили спеціальні курси, проходили перевірки. Вже через півроку результатами програми стало те, що школярі добре засвоюють матеріал, не втрачають зацікавленості в навчанні. Перший випуск після цієї програми був дуже хороший, всі діти поступили на бюджет до університетів»,

- розповіла завуч Любов Лещенко.

Вчитель повинен зацікавити кожну дитину, впевнена Любов Петрівна.

«Я проводила різноманітні ігри, задавала головоломки. Ми співали на уроках українські пісні. Навіть грали на гітарі. Тому діти отримували від уроків справжнє задоволення»,

- радить вчитель.

З теплом згадує вчитель і про своїх учнів та випускників. Зокрема за свого найулюбленішого учня, загиблого в АТО Андрія Михайловича Колісник.

«Він пригорнувся до мене ще у першому класі, бо йому хотілося тепла. Андрій гарно малював, постійно бігав до мене, завжди радився зі мною. Для нього я мабуть була другою мамою. Це моя гордість! Дуже переживала, коли він йшов на війну. Я й досі спілкуюся з його мамою»,

- згадує Любов Петрівна.

Вчителька каже, що в неї не було поганих учнів, просто кожний – зі своїми розумовими та фізичними особливостями.

«Я не розумію, як можна дитину принижувати. Так, можливо, до деяких учнів я була сувора, але завжди їх поважала. Спілкувалася із кожним, вислуховувала. Кому потрібно – давала поради. Бо кожна дитина - це особистість! А тепер всі мої учні – мої друзі»,

- резюмує Любов Петрівна.

Наостанок вона попрохала нас, на сторінках газети побажати всьому педагогічному колективу школи № 1 творчих успіхів, натхнення, нових перемог, звершень і, звісно, міцного здоров’я!

Любов Петрівна ще багато згадувала тих, хто грав чи грає в її житті якусь роль - друзів, колег, наставників. Але якби ми опублікували імена їх усіх, нам, мабуть, не вистачило місця.


P.S.: Любов Петрівна Лещенко є вчителем вищої категорії, має звання «Вчитель-методист», «Відмінник народної освіти України». За результативну та якісну роботу нагороджувалась: грамотами МІСЬКВО (у різних роках), почесними грамотами Дніпропетровського обласного управління освіти, Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України, Відзнакою Міносвіти України «Василь Сухомлинський» та медаллю «Ветеран праці».

ФОТО Вадима Шальського