«Моєї долі рушники»…

У цей день, 3 червня, на центральному кладовищі по вулиці Шутя лунали гучні оплески. Здавалось би, навіщо аплодувати смерті? Але якщо врахувати те, що пішла з життя безмежно талановита, творча та чудова в усіх сенсах людина, то ці оплески цілком виправдані. Бо Володимир Григорович Ніколаєнко прожив надзвичайно яскраве та багатогранне життя і поета, і письменника, і актора, і режисера, і, звісно, журналіста. За це життя він зробив дуже багато, і багато чого не встиг. Навіть його душа покинула тіло в момент його творчості, коли він сидів за робочим столом та писав свій останній вірш…

Про цю людину можна писати та говорити дуже багато та довго. Але краще про нього скажуть його друзі, колеги та всі ті, з ким йому доводилось перетинатися під час свого великого життєвого шляху.

«Останні кроки на землі повинні бути найгучніші. Щоб навіть в непроглядній тьмі за ними всі до світла вийшли»,

- написав своєму другові, однодумцю, брату по крові і духу павлоградський поет та письменник Станіслав Дзюба.

Та продовжив:

«Ми ніколи не змовлялися. А так виходило, що навіть вірші наші були одночасно на одну й ту ж тему, але написані різними авторами. А коли ми разом їх читали, по черзі, то виходило, що ми начебто слова беремо один з одного, як тече зі струмка річка. І це було для нас найвищою сходинкою, яка нас об’єднала у цьому житті. Це була велика дружба, яку ніким і нічим не заміниш. І я буду скільки зможу продовжувати те, що ми з ним разом ще не встигли зробити. Моя душа сумує за ним. Вічна тобі пам'ять, Володимире! Ми будемо пам’ятати тебе і в нашому літературному клубі ім. Дмитра Федоренка і в студії ім. Миколи Шутя. Поки я живий, ти теж будеш жити!».

А ось, що про Володимира Григоровича каже його колега, радіоведуча та відома у
Західному Донбасі журналістка Тетяна Верба:

«Напевне чимало людей у Павлограді можуть назвати Володимира Ніколаєнка своїм учителем, наставником, порадником. Я теж у їхньому числі. Він тонко відчував світ, людей…і передавав це у своїх віршах, прозі. Познайомились ми із  Володимиром Григоровичем у той час, коли він був режисером театру «Горицвіт». На театральну пробу мене запросив один із його акторів. І почались репетиції, виступи… Володимир Григорович був досить строгим, вимогливим і талановитим режисером. Відшліфовували  до дрібниць кожен жест, слово, міміку. То була одна із найяскравіших сторінок у моєму житті. Адже мені діставались головні ролі… Оксана – перше кохання Тараса Шевченка, Бояриня однойменного твору Лесі Українки, Марія Магдалена із вистави «Ціна крові». Володимир Григорович брався за постановку складних філософських вистав. Автором декотрих був він сам. Пам’ятаю, я тоді та зараз захоплювалась його віршами, життєвою мудрістю. А ще його працездатністю. Де тільки він знаходив час і черпав життєву енергію? Тоді він працював директором Павлоградського історико-краєзнавчого музею, писав сценарії для загальноміських заходів, виходили збірки його творів, був ведучим різних творчих заходів, режисером театру. Наша творча співпраця тривала постійно. Не раз ми були ведучими на різних заходах. Мені надзвичайно приємно було отримати запрошення бути ведучою на його творчому вечорі. Особливо мені запам’ятався його останній творчий вечір. Це була сповідь про прожиті роки, про те, що встиг зробити в цьому житті, про що мріє, що зробив би  не так, якби життя повернулось назад… На жаль, не повернулось... Сумно, що все це зараз в минулому часі… був, жив, творив, мріяв. Ми завжди пам’ятатимемо про Вас, Володимире Григоровичу!».

Добрим словом про Володимира Ніколаєнка згадує і голова Павлоградської громадської організації ромів «Амаро Кхер» (пер. «Наш Дім») Кертулай Огли:

«Мы вместе с Владимиром Григорьевичем создавали эту общественную организацию. Не было бы его, не было бы и этой организации. Вместе с ним развивали в Павлограде и далеко за его пределами ромскую культуру. Благодаря ему в нашем городе родилась традиция ежегодно и официально отмечать Международный день цыган. Вместе с ним мы впервые подняли в Павлограде ромский флаг. Он писал про наш народ и книги, и стихи. Мы никогда его не забудем. Это был наш соратник и друг. Владимир Николаенко был добрым, безотказным, отзывчивым, талантливым, многогранным и просто чудесным человеком».

Народний депутат України Артур Мартовицький каже:

«Я запам’ятав Володимира Григоровича як добру людину, яка завжди з розумінням ставилася до людських проблем. Він мудро реагував на життєві виклики та з честю долав їх. Володимир Григорович – приклад для журналістів. Він не писав неправдиві матеріали за гроші або заради слави. Його тексти були різноплановими та професійними. Щиро співчуваю усім родичам та близьким Володимира Ніколаєнко. Вічна йому пам’ять!».

Згадує про Володимира Григоровича і почесний громадянин міста Павлограда, депутат Дніпропетровської обласної ради Микола Пономарчук:

«Я познайомився з Володимиром Ніколаєнко багато років тому. З ним завжди було легко та приємно співпрацювати. Він знаходив спільну мову з усіма людьми. Не дивлячись на вік, Володимир Григорович був прогресивною людиною. Його журналістські тексти були правдивими та цікавими. Володимир Ніколаєнко вів активну громадську діяльність та зробив для міста багато корисного. Всім серцем хвилювався за становлення місцевої ромської організації «Амаро Кхер». Зробив усе можливе, аби в неї з’явилося власне місце для зустрічей. Підтримував талановитих ромів та намагався змінити стереотипну думку суспільства щодо них. Хочу висловити щирі слова співчуття усім близьким, рідним та колегам Володимира Ніколаєнко. Царство йому небесне!».

З посмішкою на обличчі згадує про цю людину ще один його колега, актор та директор Міського культурно-дозвільницького центру Микола Могільний:

«О Владимире Григорьевиче я могу рассказывать много, потому что он был много лет не только моим коллегой, но и другом. Мы не раз были друг у друга в гостях. Я хорошо знал его покойную жену Любу. У него богатая биография и творческая деятельность. Нас связывало многое. Помню, как мы вместе с ним играли на сцене на фестивале «Зимові вечорниці», были в образах кумовей. Такой фестиваль в то время готовили все большие трудовые коллективы. Мы с Володей, можно сказать, соревновались между собой, а потом вместе выступали на итоговом концерте. Вообще Григорьевич был очень талантливым человеком. Я часто зачитывался его произведениями, особенно тем, которое он написал в честь своего дедушки. И я спрашивал, когда же он напишет продолжение. Но, к сожалению, не успел. Он даже ушел в мир иной с творчеством - за работой, сидя за компьютером. Володя многое не доделал, у него была еще масса творческих замыслов. Но он здесь, на земле, оставил яркий след и два прекрасных сына, которые пошли по его стопам. Он будет жив, пока мы будем о нем помнить. А мы все равно будем вспоминать про Владимира Григорьевича».

Неабияку та вагому роль Володимир Григорович зіграв і в житті відомого в місті телеоператора, працівника культури та свого колеги Олександра Балабанова:

«В свое время я пришел работать на ПХЗ инженером-химиком-технологом и параллельно с этим я занимался художественной самодеятельностью. И буквально через год Владимир Григорьевич пригласил работать в ДК «Ровесник» своим замом. Мы долго вместе работали, потом я стал директором Дворца культуры, а он ушел в музей. Позднее снова пересеклись в отделе культуры, потом – на телевидении. Вместе мы создали телепроект для детей «В гостях у Діда Олексія», в котором Григорьевич читал свои сказки. У него даже вышел сборник этих сказок. Потом ушли работать в СМИ. Нас многое связывало. Это человек-оптимист. Он всегда веселый и энергичный, творчество из него просто лилось рекой. Он писал стихи, прозу, пьесы, сценарии к различным праздникам, придумывал новые вечера и фестивали. Владимир Григорьевич постоянно был в творчестве, сам горел этим и зажигал других на протяжении всей своей жизни. И я всегда понимал, раз Григорьевич что-то говорит и предлагает, значит, дело будет! Он действительно метр и мастер своего дела, умеющий отдавать свой позитив и оптимизм другим людям! Поэтому для всех нас это большая утрата. Владимир Николаенко прожил достойную и яркую жизнь, а умер, как птица на лету!».

Теплими словами згадує свого колегу і відомий в регіоні журналіст Володимир Акулов:

«Не каждому дано уходить из жизни красиво – такой шанс судьба дает лишь избранным. Григорич – один из них. Как бы печально ни было сегодня, поймал себя на мысли: всем бы нам такую кончину. Не на больничной койке, не в тягость родным и близким, а за работой. Работой творческой, интеллектуальной, философской. В этой работе был весь смысл его жизни. В его кабинете в редакции «ТН-Экспресс» дверь всегда была открытой. А если закрывалась, мы знали: спустя время - откроется, Григорич выйдет и скажет: «Ребята, ну-ка, послушайте, стихи в голову пришли». 

А потом, когда я сменил работу, в моем новом кабинете время от времени снова раздавался телефонный звонок: «Петрович, есть пять минут? Послушай…».

Я искренне считаю его лучшим поэтом Павлограда. Если по поводу журналистики еще можно поспорить, то в поэтическом творчестве равных ему не было. Может, поэтому и ушел так красиво – на рабочем месте, не дописав последней строчки?

Кто ее допишет?  В предисловии к последней книжке он написал: «Можливо, ще й рано підводити риску прожитого, та все ж, як то кажуть, вже з ярмарку їду, позаду довгий шлях життєвої долі, попереду – вузенька стежечка невідомості. І хто знає, де вона обірветься…»

Оборвалась эта узенькая стежка. Но в наших силах хоть немного, но ее продолжить. Мы знаем, что Владимир Григорьевич готовил к изданию очередную книгу. Давайте сделаем все от нас зависящее, чтобы она увидела свет».

В свою чергу поети, письменники та журналісти Павлоградщини обіцяють зробити все можливе, щоб рядки з останньої книги справжнього метра Володимира Григоровича Ніколаєнка ожили на друкованих сторінках. Це буде найкращою пам’яттю про дорогу усім нам людину. 

Довідка: 31 травня 2019 року, на 71-му році життя перестало битися серце колишнього редактора газети «ТН-Экспресс», поета, письменника, талановитої та творчої людини Володимира Григоровича Ніколаєнка.

Міський голова Анатолій Вершина, депутати міської ради, виконавчий комітет висловлюють рідним, близьким та усім, хто знав Володимира Григоровича, глибоке співчуття.

Володимир Григорович пройшов гідний життєвий шлях. По закінченню театрального училища в 1970 р. він працював актором Театру ляльок в м. Донецьк, навчаючись на заочному відділенні Харківського інституту культури. З 1972 по 1978 р.- художнім керівником Палацу культури залізничників в м. Дебальцево Донецької області.

З 1978 року постійно мешкав в Павлограді. Тут працював художнім керівником, а потім директором ПК «Ровесник» (1978 – 1989 рр.), директором Павлоградського історико-краєзнавчого музею (1989-1997 рр.), регіональним представником Всеукраїнської газети «Сільські новини» (1997 – 2000 рр.).

З 2000 року Ніколаєнко Володимир Григорович працював в обласній рекламно-інформаційній газеті «ТН-Экспресс», спочатку кореспондентом, а з 2011 року — головним редактором. В 2018 році пішов на заслужений відпочинок.

За час роботи в газеті «ТН-Экспресс» Володимир Ніколаєнко проявив себе професійним журналістом та ініціативним керівником. Під його керівництвом газета «ТН-Экспресс» стала одним з популярних та тиражних ЗМІ Західного Донбасу. За його ініціативою в газеті були відкриті нові рубрики, які і сьогодні користуються попитом серед читачів. Газетні публікації Володимира Григоровича відзначалися злободенністю, гостросюжетним змістом та професійною майстерністю. Його журналістські розслідування неодноразово допомагали мешканцям Павлограда, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, встановити справедливість.

За ініціативою Володимира Ніколаєнка в Павлограді була створена міськрайонна громадська ромська організація «Амаро Кхер», мета якої — зберегти культурну спадщину ромів та залучати їх до активної участі в громадському житті міста.

Знають в Павлограді Володимира Ніколаєнка і як поета та письменника. Побачили світ п’ять його збірок прози та поезії, в яких, крізь лет часу, перед читачами постають людські долі минулого та сьогодення нашої Павлоградщини.