Вы здесь

Захищаючи вічний вогонь життя

Про партизанські подвиги богуславців

Щорічно 22 вересня згідно Указу Президента в Україні святкується День партизанської слави. У цьому році ми святкуємо 76-ту річницю партизанського руху. Сьогодні про  партизанський рух у селі Богуслав Павлоградського району відомо дуже мало. Тому, коли спілкуєшся з людьми старшого віку, стараєшся розпитати про те, що вони пам’ятають із розповідей своїх батьків, родичів про минуле нашого села.

Ми, мешканці села, живемо у степовій зоні, лісів у нас мало, тому партизани з Богуслава воювали по всьому району.

Відомі прізвища тих, хто були у цих партизанських загонах. Відважно билися з ворогом Бабченко Ф.І., Кавун Г.П., Дробот П.Ю., Дробот І.Ю., Шишов З.П., Іващенко Ф.І.,Шиян Т.Г.,Чорний М.М. Іващенко Д.А., Векленко Ф.П.,Величко Г.М., Кислий І.І.

Фашисти панічно боялися партизан, тому проводили каральні операції проти них. Знаходились і зрадники. У фашистських застінках (ред.: катівнях) були закатовані та розстріляні  Бабченко Ф.І., Кислий І.І., Дробот І.Ю., Шишов З.П., Векленко Ф.П. Відомо, що дочка Іващенка Ф.І. також була в партизанському загоні.

Нещодавно я познайомилась з цікавою людиною Шиян Раїсою Андріївною. Вона записала все, що пам’ятала з дитинства про свою родину, батьків, про односельців. Читаючи ці записи, уявляєш ті страшні часи, коли село Богуслав було під окупацією фашистських загарбників у 1941-1943 роках.

Раїса Андріївна розповіла:

«Моя бабуся Оксана сама виховала двох синів Івана Кіндратовича і Андрія Кіндратовича. Іван Кіндратович, мій дядько, працював перед війною у колгоспі механізатором. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, він пішов захищати батьківщину і дійшов до Кенінсберга. Потім продовжив воювати на Далекому Сході з Японією, де і закінчив воювати. Мав багато нагород за мужність і відвагу на фронті. Мій батько, Андрій Кіндратович, закінчив 4 класи, також працював у колгоспі. Перед самою війною його призначили головою колгоспу ім. Молотова. Коли почалася війна, батько займався евакуацією колгоспного майна. Зробив усе, що міг, і разом з товаришами Борсуком  Нестором Антоновичем та Іващенком (не пам’ятаю імені) хотіли вийти з села рано вранці, бо почули, що окупанти уже були в Павлограді. Вночі, коли вони лягли трішки відпочити, хтось украв їх коней. Тож пішли вони пішки на Богданівку, потім через Нову Дачу на хутір Путятино. Там жила батькова тітка Пестина Михайлівна, вона і розповіла їм, що німці окупували весь район. Батько і його товариші були партійними, щоб фашисти їх не розстріляли, вирішили партійні квитки закопати у тітки під грушею. Так і зробили, а  самі повернулись в окуповане село Богуслав.

У селі був створений партизанський загін. Батько приєднався до партизанських загонів із  сусідніх сіл. В загоні був мій дядько, мамин брат, Кавун Григорій Павлович. Він порадив батькові іти працювати на німців і передавати інформацію нашим партизанам. Через місяць хтось доніс, що Шиян Андрій Кіндратович партійний. А тут ще одна біда прийшла. Багато людей тікало від фашистів з Західної України, одного разу до матері попросились біженці переночувати. Мама була доброю людиною і не відмовила. Вранці наскочили поліцаї, якраз тоді, коли виряджали людей. Поліцаї, не довго думаючи, забрали маму до комендатури, бо подумали, що вона зв’язана з партизанами. З собою мати взяла місячну Дусю. У комендатурі матір допитували і били, вимагали розповісти про партизан, видати свого брата Кавуна Григорія. Взяли і батька. Кожного дня водили його на допити, а щоб залякати, батька ставили під грушу і стріляли вгору та вниз, вимагали розповісти про партизан. Батько, хоча і був зв’язаний з партизанами, у списках гестапо не значився. Не добившись результатів, фашисти відправили батька у Павлоград. Допитували, били, вимагали зізнання. Не знаю, що б було з татом, якби за нього не заступився один з поліцаїв, який сам був із Богуслава. Батька не розстріляли. А коли звільнили Богуслав від фашистських окупантів, батько вступив до Радянської Армії і пішов воювати з фашистами».

Ось така звичайна історія з життя однієї родини, та вона показує нам, що широкі верстви населення брали участь у зриві економічних, політичних та військових планів і заходів фашистських загарбників. Люди не злякались ворогів і чинили опір, як могли. Багато жителів знали про партизанські загони. Вони під страхом смерті переховували поранених і тих, хто приходив у розвідку або на виконання бойового завдання.

18 вересня 1943 року було визволено від фашистських загарбників село Богуслав. Ми вклоняємося перед подвигом бійців і партизанів. Ціною свого життя вони перегородили шлях ворогові, відвоювали свободу і незалежність мільйонів людей. Думаючи про майбутнє, згадуйте тих, хто загинув, захищаючи вічний вогонь життя.

Автор: Завідувач Богуславським народним історико-краєзнавчим музеєм Надточій Т.М.

На фото: Ковтун Григорій Павлович з братом Іваном Павловичем.