Вы здесь

В’ячеслав Чорновіл: «УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ!»

Минулого року на святі, присвяченому Дню незалежності України, в Павлоградскому дитячому парку вбрана у вишиванку п’ятирічна дівчинка запитує у мами:
 – А що таке незалежність?
 – Ну, доню, це коли людина робить все, що вона сама хоче, а не те що, що її змушують робити інші, – відповіла мама дівчинки.
– Значить, у мене немає незалежності... – зітхнула дівчинка.
– Чому? 
– Ну, ось я не хочу вранці зубки чистити, а ти мене змушуєш, хочу з подружками на річку сходити, а ти не дозволяєш...
 – Дурненька ти ще, Настусю, не розумієш, що до незалежності дорости треба, – розсміялася мама. - Ось коли все, що ти захочеш зробити, буде і тобі на користь, і іншим в радість, ти зрозумієш, що таке справжня незалежність.
 
Мудра мама. Двома словами зуміла пояснити головне призначення незалежності. І сьогодні, коли ми 26-й раз відзначаємо одне з найголовніших свят нашої країни - День незалежності України, давайте на кілька хвилин відволікнемось від святкової метушні і поміркуємо над тим, а чи доросли ми, мешканці Павлограда, до того, щоб називатися громадянами незалежної держави?
 
Не будемо говорити сьогодні про рейтинг, досягнутий Україною більш ніж за чверть століття на міжнародній арені, мовчки вшануємо пам’ять хлопців, загиблих в зоні АТО в боях з бойовиками- агресорами, і побажаємо тим, хто в цю хвилину стоїть на сторожі наших рубежів, повернутися додому живими і здоровими. Поговоримо про нас, про тих, хто пам’ятає і неспокійні 90-ті роки розрухи і безробіття, і пам’ятні «кравчучки», з якими «човночили» до Польщі, і перші вибори президента України. Багато чого перебачили і перестраждали до того, як стали звичними і вшановані нами національний прапор і гімн України.
 
Але чи всі ми перейнялися свідомістю того, що живучи в незалежній державі, ми всі зобов’язані бути не її квартирантами, а творцями, починаючи від двірника і закінчуючи міністром. Свого часу, після II Світової війни уряд ФРН прийняв рішення на всіх підприємствах виплачувати протягом 5 років однакову мінімальну зарплату всім співробітникам. І ніхто не обурювався, бо німці розуміли, такий захід є необхідним для того, щоб зруйнована і розбомблена Німеччина піднялася з колін і відродилася, як держава. Напевно, якщо б ми послідували ось такому прикладу, було б у нас сьогодні набагато менше мільйонерів і не було б тих, хто кінці з кінцями не може звести, щоб до пенсії або до мізерної зарплати дожити.
 
Де б ми не були і що б не робили, завжди повинні пам’ятати слова В’ячеслава Чорновіла: «Україна починається з тебе!»... І щоб їм слідувати, замало вишиванку зодягти, руку на серце прикласти, співаючи Гімн України. За цими показовими проявами патріотизму повинна бути ще й громадянська позиція свідомого українця, якому не байдуже все, що відбувається в його місті, в його країні, який відчуває свою власну відповідальність за всі її негаразди сьогодення. А скільки, шановний читачу, серед твоїх знайомих таких собі обивателів, які, зібравшись за чарчиною, лають наш уряд і депутатів Верховної Ради за недолугість, забувши, що не так давно за всучені їм продуктові набори за них самі ж голосували. Недарма ж кажуть, народ має такий уряд, який він заслуговує. 
 
Ми обурюємось хабарництвом, і самі ж, будучи на прийомі у лікаря, делікатно всовуємо в кишеню його халата сотню гривень. Є в Павлограді один псевдопатріот, котрий вимагає від усіх говорити лише української мовою, а сам викладає приватні уроки російською мовою, бо за це платять гроші. Декілька разів недолюдки глумились над дошкою с портретами павлоградців, які загинули в зоні АТО. Не так давно був вчинений акт вандалізму на могилі нашого земляка, який теж загинув в бою с бойовиками-агресорами. А наші правоохоронці до сьогоднішнього дня не знайшли тих, у кого піднялась рука на такі злочини. Бляшанки з-під пива і недокурки під лавками в парку відпочинку, гори сміття після міських свят, в тому числі і Дня Незалежності на головній площі міста – звичне явище для нашого міста. А хто в цьому винен? Уряд, народні депутати чи, може, місцева влада? Ми – і ті, хто у гурті захмелілого натовпу скандують «Слава Україні! – Героям Слава!» і тут же кидають під ноги обгортку з-під морозива, і ті, хто мовчки спостерігають такий прояв патріотизму. 
 
Не чиясь, а саме наша вина і в тому, що необхідне для всього міста питання відновлення роботи Павлоградського водозабору починається обговорюватись лише після того, коли на його території хтось починає щось будувати або напередодні виборів. А вирішення питання, що робити з небезпечним для павлоградців звалищем сміття передається у спадок від одного міського голови до іншого, новообраного, вже протягом кількох десятиліть. І винні лише ми, жителі міста, в тому, що не вимагаємо від тих, кого вибирали на депутатські крісла виконувати свої передвиборчі обіцянки.
 
Настала пора кожному з нас за 26 років існування держави Україна стати і самостійними, і незалежними. І своєю вимогливістю, і добрими справами на користь України. Адже в такому віці, зазвичай, кожен чоловік стає главою сім’ї, а жінка – її берегинею і мамою.
 
Та досить, мабуть, посипати голову попелом. Сьогодні свято, і ми можемо гордитись тим, що живемо в незалежній України, яка впевнено прямує до європейської спільноти. Як тільки всі українці, від студента до президента, від простої прибиральниці магазину до власника великого бізнесу, – кожен свій день почне з питання: «Що я сьогодні зроблю хороше для України?» – тоді нашу країну чекає те, про що ми так мріємо - мирна демократична європейська заможна країна!
 
А для нас Україна – це перш за все Павлоград – одне з найкращих і найкрасивіших міст Дніпропетровщини. І лише від кожного з нас залежить зробити його таким, щоб куди б не занесла доля наших дітей і внуків, їм завжди хотілося б повернутись до Павлограда.