Питання насильства в сім'ї залишається актуальним

Суспільство з давніх часів намагається привернути увагу до боротьби проти насильства. Насильство над людством (війна, голодомор, рабство), насильство над жінками (торгівля, зґвалтування, примушення до проституції), насильство над дітьми (фізичне, психічне, зневага інтересами і потребами дитини)… Причинами прояву даних видів насильства є наступні чинники: психічні розлади; власний негативний досвід дитинства; низька самооцінка осіб; патріархальна культура; нерівномі3,02рний розподіл влади між чоловіками і жінками; стереотипність уявлень про ролі в сім’ї та виховання дітей; високий рівень алкоголізації населення; поширення наркоманії; зниження рівня життя частини населення; безробіття; соціально-побутова невлаштованість…

Так, Генеральна Асамблея ООН в 1999 році оголосила 25 листопада Міжнародним  днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок й запропонувала проводити цього дня заходи, які б привертали увагу громадськості до цієї проблеми.
Тому сьогодні ми пропонуємо обсудити один із видів насильства, про яке мало хто згадує, мало хто задумується, але, на нашу думку, це корінь багатьох бід – економічне насильство. Як друкують в посібниках для психологів: «Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, або навіть призвести до смерті постраждалого». Як не прикро, але це правда.
Чому це відбувається? Бо в українському суспільстві не говорять про такі речі, адже соромно. А якщо говорять то лише на рівні родинних стосунків. А даремно!
Ось наприклад.
Ситуація перша: сім’я, в якій домінуючу роль грає чоловік – тільки він володіє сімейним бюджетом, вирішує, що з одягу, косметики, продуктів харчування потрібно купити кожному з членів сім’ї. В більшості випадків така особа не обділяє себе, а діти та жінка залежать від настрою господаря…
Ситуація друга: чоловік та дружина прожили разом понад 20 років. Спільно вели господарство (ремонт будинку, придбання різних речей, як коштовних, так і потрібних в повсякденному житті), виховували дітей, відпочивали… І раптом розлучення – квартира, машина, дача оформлені на господаря, а він вирішив, що все це його і інші не мають права претендувати ні на що…
Ситуація третя: жінка з вищою освітою, працює на керівній посаді, а син наркозалежний… Спочатку кошти йдуть на лікування…
Ситуація четверта: старенька бабуся, яка все своє життя тяжкою працею заробляла копійчину і намагалась одягнути, нагодувати своїх діточок, щоб не гірше, ніж інші… Ось діточки виросли, старенька допомогти більше не в силах, тож можна продати її будинок, забрати пенсію, а її до будинку пристарілих…
І таких прикладів можна привести безліч! Та на жаль, дивлячись з боку на ці ситуації ми розуміємо, що одна особа вирішила встановити контроль над іншою, стати єдиним «розпорядником» її життя. А що ж потім? Потім - невпевненість в собі, в завтрашньому дні; залежність від кривдника (куди піти, що сказати, що зробити); замкнутість… І якщо вчасно не розірвати цей ланцюг – безвихідь і...
Прикро, що в подібних ситуаціях жертва не може адекватно оцінювати ситуацію, і в більшості випадків не намагається себе захистити. А під час розмови стверджує «Сама в усьому винна: дозволила собою керувати; не так виховала дитину; занадто довіряла; забагато дозволяла…»
Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.
Хоча 15 листопада 2001 р. Верховна Рада України прийняла перший в СНД Закон «Про попередження насильства в сім’ї», чим визнала як наявність цього явища в суспільстві, так і готовність протистояти йому. За визначенням вищезгаданого закону, насильство в сім`ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, його фізичному чи психологічному здоров’ю.
В Україні є ряд законів, що захищають права потерпілих від насильства в сім’ї. Перш за все, це Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Також, наша держава ратифікувала ряд міжнародних документів з даної проблематики: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародна конвенція про економічні, соціальні та культурні права; Конвенція ООН про викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний Протокол до неї; Конвенція ООН проти тортур та інших форм жорстокого, нелюдського чи принижуючого поводження або покарання; Конвенція ООН про права дитини.
Одним з головних документі в роботі даного напрямку є Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі – Стамбульська конвенція), яка була відкрита для підписання 11 травня 2011 року в рамках 121-го засідання Комітету міністрів Ради Європи у Стамбулі (Туреччина). Зазначена Конвенція створює всеохоплюючі правові рамки захисту жінок від усіх форм насильства та спрямована на попередження та ліквідацію цього явища, а також передбачає міжнародний механізм моніторингу імплементації її положень на національному рівні. Україна стала 17-ю державою, яка приєдналася до цього важливого міжнародно-правового інструменту, підписавши Стамбульську конвенцію 7 листопада 2011 року. А 2 липня 2015 року Комітетом за підтримки Проекту Ради Європи «Запобігання та боротьба з насильством щодо жінок та домашнім насильством в Україні» було проведено «круглий стіл» на тему: «Запобігання та протидія насильству щодо жінок та домашньому насильству: на шляху до ратифікації Стамбульської конвенції Україною». «Учасники «круглого столу» наголосили на необхідності пришвидшення процесу ратифікації Конвенції, адже в умовах ведення військових дій на сході нашої країни, зростання числа внутрішньо переміщених осіб, необхідності подальшої адаптації військовослужбовців до мирного життя цілком можливим є зростання хвилі випадків насильства в сім’ї» - наголошує на веб-сайті Верховної Ради України Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України.
Але актуальним залишається питання: «Чому до сьогоднішнього дня все залишилось тільки на стадії обговорення? Невже весь час ми повинні лікувати хворобу, а працювати на її упередження не потрібно?» Адже на практиці механізму припинення насилля та недопущення його в майбутньому майже не існує.

До речі, тільки з початку року в Павлограді дільничними інспекторами Павлоградського відділу поліції було складено 166 адмінпротоколів за статею 173² («Вчинення насильства в сім’ї...») КУпАП. За офіційною статистикою, на даний час на профілактичному обліку павлоградської поліції знаходяться 273 особи, які вчинили насильство у сім’ї. І жахливіше всього те, що серед них 14 жінок. І багато з цих людей вчинювали насильство в своїй або чужій родині неодноразово. 

Тому діючі закони потрібно доопрацьовувати, необхідно підвищувати і рівень правової культури та обізнаності населення щодо даної проблеми, разом з тим поставити роботу психологів та соціальних педагогів на належний рівень...
І якщо ми з дитячого віку будемо власним прикладом навчати доброті, взаємопідтримці, порозумінню, співчуттю, вмінню володіти емоціями, то світ обов’язково зміниться на краще!
Тож для повного вирішення даного питання необхідно щоб кожен задумався і почав із роботи над собою, усвідомлення важливості вирішення проблеми сімейного насильства, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми.