Вы здесь

Один день з життя дільничного інспектора

Сьогодні в Павлоградському міськвідділку міліції працює 38 дільничних інспекторів. З них 10 – старші інспектори міліції. І всі вони обслуговують не тільки місто, а й селища Павлоградського району. Так, в районі працюють 9 чоловік. Всіма дільничними інспекторами вміло керує начальник сектору, майор міліції Андрій Григорович Ноженко.

«Керувати таким колективом мені не важко, тому, що він злагоджений. Всі інспектори розуміють та виконують в повному обсязі свої функціональні обов’язки. Хлопці завжди прийдуть на допомогу населенню та один одному у важку хвилину, не дивлячись навіть на погоду, або інші перешкоди», - розповів Андрій Григорович.

І на перший погляд, як вважає більшість населення, працювати дільничним інспектором дуже легко. Це далеко не так. Робота дільничних широкому погляду майже не помітна. Але в першу чергу завдяки саме їм в нашому місті попереджаються багато правопорушень, проводиться їх профілактика, контролюються вже судимі особи та розкриваються злочини. Тільки зараз на обліку Павлоградського міськвідділу стоїть 839 осіб – раніше судимі, які формально потрапляють під адміністративний нагляд, засуджені, без позбавлення волі (домашній арешт) та психічно хворі.

Кореспондент газети «ТН-Експрес» вирішила провести один робочий день з дільничним інспектором міліції та власними очима побачити, як йому працюється та з якими труднощами доводиться стикатися.

Отже, знайомтеся, лейтенант міліції Олександр Романович Бандура – мікрорайон «Горветка» (права сторона). Працювати в Павлоградський МВ пішов одразу після закінчення університету, в 2014 році. Працює дільничним інспектором трохи більше року. Але вже знає в обличчя та по імені майже всіх свої підопічних. «Така в мене робота - знати всіх і вся на території обслуговування», - сміється Олександр. 

Його ранок починається з наради та отримання завдання на день від свого керівництва. Дев’ята година. Виходимо з міськвідділку, йдемо пішки по території патрулювання. З нами йде його помічник – ще один Олександр. Спочатку – вул.Шевченка та вул.Полтавська – ділянка навколо Центрального ринку. Хлопці «розганяють» вуличних торгівців продуктів, які сидять на території, забороненій для торгівлі. Ведуть профілактичні бесіди, вже в десятий раз пояснюють підприємцям, чому тут заборонено торгувати. Деякі розуміють та мовчки збираються, інші – сперечаються. «І так кожного дня. За деякими по всьому району ганяємося – то там стануть, то там», - каже мені Олександр.

Далі йдемо до приватного сектору по вул.Репіна. І тут починається саме цікаве. Олександр заводить мене до занедбаного будинку, без скла на вікнах та зарослого бур'янами – так званого «притону». «Зазвичай тут завжди хтось знаходиться - місцеві алкоголіки, наркомани, бомжі. Одного разу навіть спіймали тут зловмисника, який знаходився у розшуку. Але сьогодні – нікого», - коментує мені Олександр, поки ми ліземо через хащі та купи сміття до будинку. Він заходить у кімнати і гукає мене. Іду. І переді мною відкрилася жахлива картина: гнила підлога, яка вже провалюється до підвалу будинку, але її можна побачити лише фрагментами, бо всі кімнати завалені величезними купами сміття – мокрі та брудні матраци, упаковки від продуктів харчування, пляшки, використані шприці, якісь ганчірки, ошмаття одягу, недопалки сигарет… «І це жахіття ти бачиш кожного дня?», - запитию у Олександра. Киває.

Потім йдемо далі по вулицях – провідувати раніше судимих. Дільничний цікавиться у них, як справи, чи знайшли вони роботу, чи не порушують громадський порядок, чи не здійснюють правопорушень. Отриману інформацію Олександр одразу перевіряє, своїми методами та засобами. Десь розмовляє з раніше судимими спокійно та по-доброму, а десь доводиться й прикрикнути, прочитати виховну лекцію. По дорозі ще заходимо на різні адреси громадян, які нещодавно залишили заяви в міськвідділу міліції стосовно тих чи інших правопорушень. Опитуємо їх, шукаємо свідків. Всі мешканці приватного сектору, які проходять повз нас, вітаються з Олександром, деякі навіть починають скаржитися на свої проблеми. «Це для нас, дільничних, абсолютно нормально. Мене вже знають в обличчя, знають, що тут постійно працює дільничний. А у багатьох навіть є мій номер телефону. Дзвонять, коли щось трапляється», - каже мені дільничний інспектор.

Дивлюся на годинник – 13.00. «Саша, а обід у вас є? До скількох взагалі працюєте?», - питаю. «Обід є. Але іноді й перекусити навіть не виходить – часу бракує», - відповідає Олександр.

Повертаємося до міськвідділку. Швидко обідаємо. Олександр забігає до кімнати дільничних, бере якісь документи. І ми відправляємося з ним розносити по адресах іменні повістки до військкомату (по шостій хвилі мобілізації). Реакція у людей на повістки досить різна – одні – взагалі двері не відчиняють, інші – на нас лаються, кажуть, що ми їх вже достали, деякі – спокійно беруть її в руки та підписують. «Ми розносимо повістки, бо військкомат не встигає. А ми з ним співпрацюємо і допомагаємо. В день я таких повісток розношу не менше 10 штук», - розповідає Олександр.

Після обходу військовозобов'язаних дільничний повертається до міськвідділу. Розбирається в купі паперів, друкує якісь документи. На годиннику – шоста вечора. Пора додому… Але й на цьому робота Олександра не завершується: «С пів на десяту вечора у дільничних інспекторів ще обхід та перевірка умовно засуджених. А тільки потім можна спокійно відпочити». І все це, до речі, дільничний робить за зарплатню не більше 2500 тисячі гривень (з урахуванням премій та надбавок за перевиконання плану).

Ось так працюють охоронці правопорядку в місті, завдяки яким ми спокійно спимо ночами. Побажаємо їм успіху в нелегкій та благородній справі, аби завжди справджувались слова поета Володимира Маяковського: «Моя милиция меня бережет!».