Сашка Савенкова поховали, як справжнього героя

У вівторок, 8 липня, жителі села Богданівка та шахтарі проводжали в останню путь молодого солдата, справжнього героя, Олександра Савенкова. Нагадаємо, він загинув 4 липня о 4.40 ранку під час бою поблизу населеного пункту Новоселівка-1 Донецької області. Разом з ним загинуло ще 6 українських військовослужбовців, а 6 отримали поранення. Хлопець помер зовсім молодим, 19 липня йому би виповнилося 26 років. Сашко працював прохідником дільниці підготовчих робіт №3 на шахті Дніпровська в ДТЕК шахтоуправлінні Дніпровське. 

Вперше Сашко прийшов працювати на шахту в 19 років - в 2007 році, де трудився до дня мобілізації. Загиблий гірник був покликаний в Збройні сили України 2 квітня 2014 року із села Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області. 

Як розповів командир військової частини, у котрій проходив службу Олександр, до лав захисників він пішов добровольцем. Товариші, які служили з ним та приїхали на похорон, кажуть, що три місяці вони обороняли блокпост біля села Карлівка. На блокпост поблизу Новоселівки їх перевели нещодавно. Це переведення і стало для Сашка трагічним та останнім – на другий день він загинув (на блокпосту був електриком відділення інженерних конструкцій). А ще хлопці (імена не називаємо з етичних міркувань і з метою їх безпеки) розповіли, що в той день з блокпоста чеченці забрали в полон ще одного їхнього бойового товариша, відрізали йому руку та ногу, а зараз вимагають за нього викуп в розмірі 8 тисяч євро.

Його виховувала одна бабуся. Вона дуже любила свого онука. А батьки померли, коли він ще був дитиною. Колеги пам’ятають його як дуже хорошу, добру та сумлінну людину, яка вміло долала будь-які труднощі і ніколи не зупинялася на досягнутому. Був справжнім «роботягою», любив правду в усьому, про себе багато не розповідав. Останній рік Олександр захоплювався спортом - займався боксом. 

Буквально за місяць до загибелі Сашко приїжджав в Богданівку на весілля двоюрідної сестри. Знайомим та друзям розказував, що дуже втомився від війни, що готовый повернутися на шахту та працювати в чотири зміни, аби не бачити увесь той жах. Хотів після свого повернення провести в дім бабусі воду, поставити новий паркан. А за пару днів до трагедії  в телефонній розмові з одним товаришем, сказав: «Хто, якщо не ми, захищатиме нашу Україну?! Дасть Бог, побачимося». Але…Не склалося.

Похоронна процесія тягнулася дуже довго, проводжали його труну чоловік 500, якщо не більше. Ховали Сашка на кладовищі в Богданівці, поряд з могилою його матері, як справжнього героя, з військовими почестями - з національним прапором в труні, під Гімн України та автоматну чергу почесного караулу. Царство йому небесне! Світла та вічна пам’ять! Слава Герою!